І знов про творчість, про мертвих митців та хейт.

1. Чи потрібно викреслювати з рядів українців тих, чия політична позиція при житті була "не дуже" з сьогоднішньої точки зору, чи "дуже не дуже"? Чи потрібні нам сьогодні антиукраїнці Сікорський та Булгаков, не зовсім українці Корольов та Короленко, зовсім не українці Саган та Агнон? Чи можуть вони, давно померлі діячі науки та культури із звітовим ім'ям, або ім'ям, яке відомо в Україні і, о жах, в московії, допомогти славі України ха кордоном або впевненості в собі в середині? Чи герої соціалістичної праці, герої радянського союзу є героями пострадянської незалежної України, якщо вони були етнічними українцями?

2. З точки зору закону все просто - не був співробітником нквс, Цк КПРС або КПУ, не потрапив під люстрацію після "злочинної влади" януковича, ти майже прощений за весь зроблений негатив. Чи переважає позитив, вклад у вітчизняну (або світову) науку, а не тільки радянську оборонку, культуру, а не тільки радянську ідеологію та пропаганду? Чи сьогодні цей діяч є брендом? Чи залишиться в історії через 10 років? А через 200? Що гірше - втратити його, разом з усіма перевагами Чи отримати разом з усіма вадами та проблемами?

3. Комуністи Хвильовий, Тичина, Загребельний. Не етнічні українці Агнон, Конрад, Шульц, люди зі складною етнічною ідентифікацією Олександр Грін, Казимир Малевич, Анна Горенко (Ахматова), Ілля Рєпін, ті, хто точно не є українцями, але створювали свої геніальні твори на нашому матеріалі або жили тут, Ісаак Бабель, Борис Чичибабін (Полушин), Микола Бєрдяєв, Валентин Катаєв, ті, хто працював тут, такі, як Ландау, Вернадський, вони, взагалі, наші, на 30%? 50? 75? Чи чому вони не наші на якийсь відсоток?

4. Кнут Гамсун працював на німців, за те і був засуджений в поважному віці до домашнього арешту, але був при житті і є зараз норвезьким класиком, якого постійно видають, читають, включають в програми. Він є частиною "канону". Вагнером та Ніцше захоплювався фюрер та Геббельс будував свої істеричні речі на їхній творчості. Американський поет Езра Паунд працював на режим Муссоліні, брав участь в роботі фашистської пропаганди на США та Британію, був засуджений, відсидів у в'язниці та психушці, але в той же час за свої "Пізанські вірші" отримав премію Бібліотеки Конгресу США та майже щорічно висувався на Нобелівську. Творчість, безумовно, не є індульгенцією від відповідальності за злочини. Але злочини не є аргументом для позбавлення професійної кар'єри при житті або після смерті. Навіть Луї-Фердінан Селін, який дуже тісно співпрацював з нацистами в Парижі, був засуджений в Данії, куди втік, лише на якийсь короткий термін випав з можливості брати участь у творчому процесі у Франції. Творчість - окремо?

5. Так що - ми будемо продовжувати вишукувати вади у кожного мертвого діяча культури і розширювати умовні чорні списки, чі знаходити найкраще в творчих та наукових досягненнях і заносити на дошку Слави?

Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері. Про те, що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство.

4 частина.

1. Інформаційна та культурна політика - зона відповідальності ержави. Волонтери та вільний ринок її тут не замінять. Здавалося б, Президент та його альтер-его, Керівник Офісу, які в своїй попередній професійній кар'єрі мали стосунок до кінобізнесу, не схиблять, коли йтиметься про культурну політику. Але її немає. Можна скільки завгодно кидати важкими предметами в керівників МКІП та Держкіно, але гроші в бюджеті, відсутність раціо щодо економного розпорядження ними, головні вектори, співпраця із зарубіжними партнерами для залучення більшої донорської допомоги на культуру (впевнений, це не вливає на обʼєм військової підтримки) - це прерогатива, насамперед, ОП, Кабміну та ВР. Повна відсутність інформаційної політики теж, безумовно, пов'язана з грішми, але тут проблема не у тому, що їх немає. Відсутня сама інформаційна політика. В наступному пункті - більше про те, чого саме мені особисто не вистачає. Єдиний позитив, і великий - щоденне особисте спілкування Президента з народом через короткі ролики - безумовний прорив перших днів, який вже не є щоденною потребою глядачів. Тим не менше, цей формат впевнено обганяє телемарафон на цілий корпус. Мабуть, хтось колись після війни пояснить «навіщо» триматися за те, що перестало бути потрібним, в умовах, коли у твоєму арсеналі - різноманіття інших способів утримання аудиторії та монополія на інформацію під час військового стану.

2. Не вистачає мені, передусім, переносу "війни в прямому ефірі" з Телеграму в телевізор. Для цього нам потрібні замість безіменних героїв, які за кадром знищують ворожу техніку, героїв справжніх, з прізвищами, біографіями та орденами. Не вистачає не тільки тих, хто б'є ворога на лінії бойових зіткнень, а і тих, хто сидить у штабах, ухвалюючи рішення - без спроби видати якусь частину зайвої інформації, звісно.
Мені не вистачає постійного воєнного тла в українських сучасних фільмах і серіалах, ток-шоу та інтерв'ю. Так, навіть, якщо це "знижує рейтинг". Кожен, хто "втомився" і хоче кохання та подорожей замість війни, має отримувати нагадування на всіх улюблених ресурсах: піч час війни не може бути відпочинку, бо вона не тільки для тих, хто на фронті, а і для тих, хто постійно або тимчасово в тилу. Дуже слушно зауважують, що фронт - один, це там, де лінія бойових зіткнень. Все інше - тил. Тил у енергетиків, лікарів, тил у багатьох з волонтерів. Тил у тих, хто чесно платить податки. Є і інформаційний тил. Вкрай важливий. Бо у нас майже немає інформаційних рубежів, на яких затримано ворога. Він присутній всюди - біля наших жінок в Європі, в телеграмі, у кіно, в головах польських аграріїв та турецьких туроператорів, у школах та бібліотеках.

3. Українці за кордоном - це не тільки потенційні ухилянти, яких треба силоміць повертати додому. Це - родичі тих, хто на фронті і в тилу. Це не тільки корупціонери на відпочинку, а й багатодітні матері, дружини військових, волонтери. Це так само ті, хто не вирішив остаточно, чи повернеться потім. Постійне спілкування цих людей з Батьківщиною через ті віконця, які є у держави - це наш обов'язок. Системне залучення до нашого інформаційного простору - не просте завдання, але його треба виконати.

4. Так, мені бракує тилового координаційного штабу представників держави та зацікавлених інформаційних спільнот, галузевих об'єднань, активних патріотичних блогерів. Не богемна тусівка, а професійна розмова тих, хто може невідкладно вплинути на ситуацію з постійними інформаційними вкидами ворога та дивним розумінням самоцензури власниками українських ЗМІ. Це має бути забюджетований та профінансований план дій від держави щодо покращення ситуації в українській інформаційній сфері всередині країни і за кордоном.

5. І ще, сфера обслуговування, сфера навчання, сфера культури - виключно українською або кримсько-татарською. Крім обмежень по національним меншинам. І без "вони самі попросили, так всім зручніше"