Блоги

Книговидання та бібліотечна справа. Токсичні книги, токсичні автори. Токсична мова.

1. Видавець - це людина, яка ходить в Україні по полю з лайном, намагаючись весь час перестрибувати через калюжі такого розміру, що іноді краще їх подолати уплав.
Хороший автор - виключно мертвий автор, причому який жив в Давній Греції, а ще краще в Шумері, і ім'я якого відомо не повністю. Бажано, щоб він писав санскритом або, краще, непальською, і бажано, щоб в Україні було не більше одного перекладача з цієї мови і одного літературознавця з цієї літератури.

2. Спробую перелічити ризики публічного хейту видавця в суспільстві, яке перенароджується наново щорічно, шомісячно, щогодинно, змінюючи ставлення до себе вчорашнього. Автор, який вчора був жертвою режиму, може бути невдало і невчасно кимось процитований, а, ще гірше, може з'явитися в публічному просторі якась деталь його особистої біографії, яка була добре відома спеціалістам і не викликала подиву, але новий погляд на речі робить з такої людини покидька та злодія. Колись Павло Загребельний сказав, дослівно, що у нас "скоро залишиться тільки один письменник, і той мертвий", маючи на увазі Тараса Шевченка.
Видавець, безумовно, має співвідповідати за кожний "злочин" мертвого, або живого, в тому числі, іноземного письменника, художника, перекладача, автора літературознавчої розвідки, зняти кожну подібну книжку з продажу, або наліпити на неї тисячу попереджень, запакувати в темний крафт-папір, як роблять в росії з книжками "іноагентів", та, бажано, 77 разів вибачитися за кожен такий крок. Видавець або колега-письменник, який має сміливість захистити побитого батогами суспільної думки, назавжди отримує клеймо людини, яка працює проти України, підтримує ворога, нетолерантної і, взагалі, тієї, якій неможна подавати руку.

Я пишу цей текст і розумію, що всі ці слова неодноразово будуть розтягнуті на цитати, які багато разів будуть використані проти мене.
Ми зовсім не хочемо розуміти, що всі перелічені "злодії" не завжди жили в ідеальних умовах, мали близьких, роботу, погрози, обставини та інше. Не всі, як Стус, були готові втратити здоров'я та життя, за погляди та творчість, а хтось їх втратив незалежно від не дуже гарних, із сьогоднішньої точки зору, поглядів або висловів.

3. Таким чином:
- українець, який писав, або іноді писав російською, боровся з режимом, був за це засуджений, стає росіянином українського походження, як то Володимир Короленко. В одних містах вулиці його імені перейменовуються, в інших - з'являються;
- радянський письменник, що все життя до еміграції прожив у Києві, писав відверті книжки про Другу Світову (Віктор Некрасов "В окопах Сталінграду"), був під забороною, стає недостатньо українцем, одночасно комісія Київради пропонує прибрати меморіальну дошку та створити вулицю його імені, або навпаки.
- найбільший, з точки зору шкільних програм радянського часу, російськомовний український письменник Микола Гоголь стає малоросом та ворогом, який висміює все українське;
- зламані радянською владою аж до стукачества (майбутній віце-прем'єр та творець Української енциклопедії Микола Бажан) та до повного професійного самознищення (Голова Верховної Ради Павло Тичина) перестають бути талановитими ліриками, якими були змолоду;
- більшовик Хвильовий "вчасно" загинув, щоб його поки що щоденно не цькували, а письменники Розстріляного Відродження ще недостатньо препаровані, хоча їхні комуністичні погляди відомі. Все попереду.
Скорочуючи перелік тих, хто поки що не зашкварний, ми поступово відмовляємось від власного культурного надбання, віддаючи росіянам найкраще, не використовуємо це найкраще для слави власної держави за кордоном, намагаючись відхреститися від тих, хто є нашою славою за кордоном. Росіяни та поляки радісно підберуть собі і Паустовського з Гріном, і Конрада з Шульцем. Ізраїль вже отримав від нас Нобелівського лауреата Агнона, а СРСР-Росія - Буніна, який її ненавидів.

4. Серед подій останніх часів - і ілюстрації художниці, яка працює тепер на росіян, і публічні розмови з тими, кого умовно складно навіть назвати "хорошими росіянами", і переклади з японської з використанням транскрипції/транслітерації, подібної тій, що використовують росіяни(і більшість країн), а не англійці, і продаж книжок сучасних українських авторів, що пишуть/писали російською.

5. Зрозуміло, що суспільство хворе війною, багато з нас роздратовані діями держави, нікого не цікавить логіка дій іншої людини, якщо вона не співпадає з точкою зору хейтера. Якщо всередині видавничої спільноти, нам майже вдалося зберегти взаємоповагу, підтримку та навіть можливості взаємодопомоги, то за її межами ми маємо постійну суму необережних дій українців та технологій ворога, який підбурює будь-який конфлікт в культурному середовищі для знищення моральних авторитетів суспільства - письменників, журналістів, видавців тощо

Далі буде

Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство.

1 частина.

1. Стало відомо, що Кирило Серебренніков зняв фільм "Лимонов. Балада про Едичку", по роману французького письменника Еманюеля Каррера, якого я бачив на відкритті минулорічного "Книжкового Арсеналу" в Києві, сценарій написаний за участю зіркового польського режисера Павліковського, якого точно неможна рахувати в якості "друга путіна" та британця Бена Хопкінса, головні ролі виконали Сандрін Боннер, Томас Арана та Бен Уішоу, відомий по головній ролі в "Парфюмері" Тиквера по роману Зюскінда. В травні буде прем'єра на Канському фестивалі.
Маємо визнати, що щось не так пішло з кенселингом російської культури в Європі, якщо на третьому році війни таке можливо. А може, щось ми не так робимо, якщо таке відбувається? Або ми робимо все правильно, але нас не чують і потрібно "змінити пластинку" хоча б для зовнішнього виконання, щоб було більш ефективно?
Про книжки. Когось дивують книжки Марініної на касах в польських книгарнях, презентація книжок Льва Толстого в Болоньї, продані права на друк англійських, японських чи шведських книжкових новинок в Росії?
Що стосується мене, в питанні, в якому я можу професійно зробити експертний висновок, я бачу дві речі:
- завалені книжкові ринки в Україні піратською друкованою у нас книжкою походженням з РФ - і українців, які своїми грошима підтримують піратський ринок;
- все нові і нові російські книгарні в європейських країнах і тисячі українців за кордоном, які там купують книжки, які поступово починають отруювати їхній мозок?
Чи невідомо, який це має ефект, розтягнутий по часу?
Чи невідомо, що з цим робити в довгостроковій перспективі?
Відомо. Реакція має бути проста:
- спочатку розробити підзаконні акти для ухваленого два роки тому ВР закону про заборону ввезення, друку та продажу книжок походженням з держав-агресорів, який був також підписаний, нарешті, рік тому Президентом та опублікований. Розв'язати руки правоохоронців, які мають виконати свою функцію;
- поетапно замінити радянський та російський книжковий фонд в бібліотеках, домовитися між державою та громадами про дорожню карту;
- на державному рівні створити умови українському бізнесу, волонтерами, зарубіжним партнерам для системного проникнення української книги і культури загалом на зарубіжні ринки - прибравши заборони (наприклад, змінивши терміни повернення валютної виручки з-за кордону, книжки не витримають ані 90, ані 180 діб), пільгово проінвестувати цю діяльність під бізнес-плани та гарантії представників галузі;
- постійно звертати увагу зарубіжних партнерів на кожний факт проникнення негативного російського фактору на їхню територію на рівні державного уповноваженого, дипломатів, а не "культурної дипломатії" на рівні відмов співучасті. На жаль, потрібно зрозуміти, що великі гроші, які багато років стоять за російською культурою та псевдокультурою, створили внутрішнє проросійське лоббі в культурній сфері провідних країн;
- відкрито провести суспільний діалог по питанням, пов'язаним з просуванням російських наративів не тільки в Європі, але і в Україні, провести червоні лінії, не розтягувати в часі очевидні питання.

2. Давайте розберемо кейс Серебряннікова-Каррєра-Лимонова детальніше. Харків'янин Лимонов, який багато років прожив на Заході, в тому числі в Парижі в часи, коли йому вдалося виїхати з Радянського Союзу, створив собі образ інфант-терібль французької культури. Для багатьох членів французького інтелектуального середовища Харків - радянське місто з його книжок, а не місто, яке щоденно зазнає російських бомбардувань. Серебренніков- не просувач російських наративів в демократичний світ та відмиватель олігархічних брудних грошей, а жертва путінського режиму, яка потребує підтримки. Саме так і виглядає створення цього фільму: Харків, який знімали в Ризі, Павликовський, який є моральним авторитетом антисталінізму після його фільмів. Україна не виграє від того, що хтось з українців не прийде на заходи в Каннах, пов'язані з фільмом. Україна має мати системну культурну політику, яка має включати:
- системні великі гроші, що вкладаються в копродукцію з провідними західними митцями;
- максимальну можливу кількість грошей, що вкладається в просування власних книг, фільмів, музики, театру та ін в демократичних країнах;
- постійну максимальну присутність на провідних культурних заходах українських митців, які в стані підтримувати максимально якісний рівень дискусії, в тому числі за участю запрошених організаторами росіян. І так, це складно зробити і, тим більше, складно пояснити своїм співгромадянам. Чи є кордони в цьому спілкуванні? Так, воно має бути тільки відкритим, публічним, і тільки професійним.

3. Потрібно розуміти, що ефект "Бучі" та трагедія "Маріуполя" вже давно не працюють в публічній сфері в Європі - після цього були події в Ізраїлі, численні російські інформаційні "спецоперації", та, в кінці кінців, багато наших помилок в інформаційній сфері. В Україні сьогодні немає людини або інститутуції, яка за це відповідальна і яка щоденно опікується цим. Коротка війна з контрнаступом та перемогою вже позаду. Ця війна - надовго. Противник багато років одноосібно воював в інформаційній сфері, захоплюючи території та мізкі не тільки в Україні.

4. Кожен з діячів культури, який активно бореться з російськими наративами - завжди на мінному полі. Ти ніколи не знаєш, який саме твій крок буде оголошено ворожим, який напрямок руху буде закритий за допомогою російських ботів в соцмережах, а які дії будуть висміяні "корисними" ворогу ідіотами. Часто і успішна дія в інформаційній сфері тих, хто працює на державу на інформаційній території ворога, не сприймається нашим суспільством. Говорячи про способи впливу ворога, є сенс сказати про штучне розпалювання конфліктів на теми мови, пропаганди, корупції, майбутнього розвитку бойових дій, помилок командування на фронті та інше. Помічники та боти ворога вміють аргументувати позиції обидвох сторін, максимально підіймати градус суспільної дискусії, створюючи напругу в суспільстві через будь-яку тему, в якій зацікавлений натовп - ковід, заборона російських соцмереж, вибори, підняття тарифів, а після вторгнення - кожна втрата території, масова загибель бійців, конфлікт, пов'язаний з переміщеними особами, волонтерами, мобілізацією, іноземною допомогою.
Мова, культура та історія - найкраща територія для розпалювання ворожнечі. Пояснити це суспільству, максимально змученому за три роки, майже неможливо.

5. Тільки залучення лідерів суспільної думки, в тому числі, серед військових, на постійній основі для постійного відкритого коментування новин, болючих тем та спорів замість марафонів та токсичних ютуб-блогерів, може виправити або покращити ситуацію. Суспільство все більше наближається до межи самознищення через інформаційну небезпеку. Ніякі гроші та зброя не замінять толерантності, довіри та впевненості у взаємній підтримці всередині країни

Далі буде

Про вдячність

бер. 17, 2024
Переглядів: 98
Written by
Про вдячність

Двадцять вісім років тому, коли вже асоціація видавців існувала, до мене, одного з перших членів асоціації, до Харкова, приїхав новий Президент тоді Асоціації Незалежних Видавців, якщо я не помиляюся в назві, Олександр Афонін. В перші роки свого існування, Асоціація фактично утримувалася на кошти одного із своїх членів, Видавництва Гуманітарної Літератури Абрис, який очолював по сумісництву перший Президент Асоціації, Юрій Прилюк, а після його передчасної смерті, Олександр Афонін. Він приїхав - вчитися. Звісно, він мав величезний життєвий досвід, але не у видавничій сфері. Для мене це було дуже важливим показником. Він навчився швидко, і був і залишається для мене всі ці двадцять вісім років другом і старшим колегою.

Сьогодні я вимушено заступаю на його місце Президента тимчасово, до виборів нового керівника, на громадських началах. За пропозицією Афоніна, якому я не можу відмовити і, маючи довіру колег. На три місяці я приймаю шапку Мономаха.

За ці роки відбулося дуже багато спільного з Олександром Васильовичем. Ми навіть мали дачі в Криму, які були віддалені між собою на ширину паркану. Ми мали і маємо спільні погляди на необхідність постійного тиску на державу для відстоювання інтересів видавничої сфери та читачів. Багато вдалося - в тому числі податкові пільги. Багато не вдалося. Пам‘ятаю особисту сварку Афоніна з Миколою Азаровим через ці пільги, пам‘ятаю конфлікт з керівництвом Держтелерадіо. Пам‘ятаю і непорядність і невдячність кількох колег в ті складні часи. Але минають роки. УАВК стала стабільною інституцією саме завдяки Олександру Афоніну. Він вирішив піти на відпочинок і ми мусимо працювати в нових обставинах. Я не готовий покинути видавництво заради галузі, як це зробив свого часу він. Але я готовий підготувати місце для професійного менеджера, який має очолити Асоціацію видавців, щоб вирішити внутрішні та зовнішні проблеми галузі - економічні, політичні, етичні.

Дякую, Олександре Васильовичу. Дякую, колеги.

Дорогі мої друзі, колеги-видавці, бібліотекарі, партнери!

Це, мабуть, найважчий лист із тисяч написаних мною як президентом ГС «УАВК». Річ у тім, що я хочу повідомити вам, що залишаю посаду президента нашої Асоціації, яку обіймав упродовж 28 років, з березня 1996 року.

Саме так, упродовж 28 років я був із вами у свята й буденні дні, у радощах і біді, намагаючись не залишити поза увагою жодне ваше звернення, незалежно від того, стосувалося воно видавничих чи інших, особистих справ.

Весь цей час я біг попереду, постійно аналізуючи стан справ у вітчизняному книговиданні, виявляючи проблеми, які працюють проти нього, ініціюючи, готуючи та лобіюючи численні закони, укази президентів, урядові постанови та регуляторно-нормативні акти, які захищали, підтримували, а деякі із них і нині продовжують захищати учасників видавничого бізнесу в Україні.

Старше покоління видавців добре пам’ятає рубіжні роки переходу з ХХ у ХХІ століття, коли постало питання бути чи не бути українському книговиданню як такому взагалі. І саме в той надскладний період вирішальну роль у збереженні української книги відіграла саме наша Асоціація, яка змогла підготувати й організувати голосування депутатським корпусом низки законів, які загалом звільнили на 14 років видавництва і книгарні від сплати податку на прибуток і ПДВ, а поліграфістів від митних платежів за імпортоване друкарське обладнання для модернізації вітчизняної поліграфічної бази. Хоча усі ці 14 років нам довелось вести вперту боротьбу з різними складами урядів, які, усі без винятку, розпочинали свою діяльність зі спроб ліквідувати цей пільговий режим оподаткування видавничої галузі.

У моїй двадцятивосьмирічній президентській історії та в контактах з учасниками вітчизняного бізнесу було всяке: і добре, і погане, проте переважало те, що давало мені позитивний заряд і наснагу до праці на спільне благо вітчизняного книговидання.

Однак час невблаганний, як і людський вік. Рано чи пізно перед людиною постає питання про відповідність її наявного розумового, фізичного, психологічного потенціалу тим завданням, які йому належить виконувати за посадовими обов’язками.

Можливості людини, на жаль, вичерпні. Тому, з огляду на стан свого здоров’я та свій майже 70-річний життєвий шлях, я прийняв рішення піти з посади президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, виконання обов’язків якої сьогодні потребують вже іншого фізичного та психологічного стану, інших рішень, іншої підготовки, іншого технологічного озброєння.

Вважаю, що цю посаду має обійняти порівняно зі мною молода людина із сучасним мисленням і компетенцією, знанням англійської мови, вмінням бачити проблеми галузі, що постають повсякчас, й активно реагувати на них, готуючи і просуваючи рішення, які нівелюють ці проблеми.

Щиро покладаюся на мудрість, компетентність та виваженість членів і Правління ГС «УАВК», які дадуть змогу вишукати та обрати на цю посаду гідного представника видавничої спільноти, який продовжить й осучаснить діяльність Асоціації, яка нинішнього року відзначатиме 30-річчя від дня свого заснування.

Хочу попросити вибачення у тих із вас, із ким у мене в процесі моєї активної діяльності виникали конфлікти й непорозуміння, і запевнити, що вони ніколи не мали особистісного характеру, а були продиктовані виключно інтересами нашої спільної справи.

Щиро дякую всім вам, особливо тим, із ким починав свою діяльність і більшість яких вже давно не в бізнесі чи навіть пішли в засвіти, за вашу увагу, підтримку, що давало мені можливість відстоювати інтереси українського книговидання такий тривалий період мого перебування на посаді.

Не згадуйте мене лихом. Можливо, лише час розставить акценти на тому, що вдалося й чого не вдалося мені зробити в статусі президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів.

Попри все, я залишаюся з вами, не як президент громадської спілки, а як людина, і буду радий, якщо моя порада чи консультація допоможе комусь із вас у вашій повсякденній професійній діяльності.

З незмінною повагою до всіх вас
ваш Олександр Афонін

Спільний каталог авторських прав

Зміст

Блоги

  • квіт. 19, 2024

    Підручники - у сміття

    За кілька днів розпочнеться конкурс підручників з історії для 11 класів. Але ще до його початку вже маємо результат — наступного року випускники можуть залишитися без улюбленого підручника «Всесвітня історія» Гісема, Мартинюка. Трохи лонгріду про залаштунки.Перед оголошенням «дозволеного переліку» підручників…
    Written by
  • квіт. 19, 2024

    784 день широкомасштабного вторгнення

    І знов про творчість, про мертвих митців та хейт. 1. Чи потрібно викреслювати з рядів українців тих, чия політична позиція при житті була "не дуже" з сьогоднішньої точки зору, чи "дуже не дуже"? Чи потрібні нам сьогодні антиукраїнці Сікорський та…
  • квіт. 18, 2024

    783 доба широкомасштабного вторгнення. 4 частина

    Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері. Про те, що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство…
  • квіт. 16, 2024

    781 доба широкомасштабного вторгнення. 3 частина

    Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в…
  • квіт. 15, 2024

    781 доба широкомасштабного вторгнення. 2 частина

    Книговидання та бібліотечна справа. Токсичні книги, токсичні автори. Токсична мова. 1. Видавець - це людина, яка ходить в Україні по полю з лайном, намагаючись весь час перестрибувати через калюжі такого розміру, що іноді краще їх подолати уплав.Хороший автор - виключно…

Інформація для ЗМІ