Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство.

1 частина.

1. Стало відомо, що Кирило Серебренніков зняв фільм "Лимонов. Балада про Едичку", по роману французького письменника Еманюеля Каррера, якого я бачив на відкритті минулорічного "Книжкового Арсеналу" в Києві, сценарій написаний за участю зіркового польського режисера Павліковського, якого точно неможна рахувати в якості "друга путіна" та британця Бена Хопкінса, головні ролі виконали Сандрін Боннер, Томас Арана та Бен Уішоу, відомий по головній ролі в "Парфюмері" Тиквера по роману Зюскінда. В травні буде прем'єра на Канському фестивалі.
Маємо визнати, що щось не так пішло з кенселингом російської культури в Європі, якщо на третьому році війни таке можливо. А може, щось ми не так робимо, якщо таке відбувається? Або ми робимо все правильно, але нас не чують і потрібно "змінити пластинку" хоча б для зовнішнього виконання, щоб було більш ефективно?
Про книжки. Когось дивують книжки Марініної на касах в польських книгарнях, презентація книжок Льва Толстого в Болоньї, продані права на друк англійських, японських чи шведських книжкових новинок в Росії?
Що стосується мене, в питанні, в якому я можу професійно зробити експертний висновок, я бачу дві речі:
- завалені книжкові ринки в Україні піратською друкованою у нас книжкою походженням з РФ - і українців, які своїми грошима підтримують піратський ринок;
- все нові і нові російські книгарні в європейських країнах і тисячі українців за кордоном, які там купують книжки, які поступово починають отруювати їхній мозок?
Чи невідомо, який це має ефект, розтягнутий по часу?
Чи невідомо, що з цим робити в довгостроковій перспективі?
Відомо. Реакція має бути проста:
- спочатку розробити підзаконні акти для ухваленого два роки тому ВР закону про заборону ввезення, друку та продажу книжок походженням з держав-агресорів, який був також підписаний, нарешті, рік тому Президентом та опублікований. Розв'язати руки правоохоронців, які мають виконати свою функцію;
- поетапно замінити радянський та російський книжковий фонд в бібліотеках, домовитися між державою та громадами про дорожню карту;
- на державному рівні створити умови українському бізнесу, волонтерами, зарубіжним партнерам для системного проникнення української книги і культури загалом на зарубіжні ринки - прибравши заборони (наприклад, змінивши терміни повернення валютної виручки з-за кордону, книжки не витримають ані 90, ані 180 діб), пільгово проінвестувати цю діяльність під бізнес-плани та гарантії представників галузі;
- постійно звертати увагу зарубіжних партнерів на кожний факт проникнення негативного російського фактору на їхню територію на рівні державного уповноваженого, дипломатів, а не "культурної дипломатії" на рівні відмов співучасті. На жаль, потрібно зрозуміти, що великі гроші, які багато років стоять за російською культурою та псевдокультурою, створили внутрішнє проросійське лоббі в культурній сфері провідних країн;
- відкрито провести суспільний діалог по питанням, пов'язаним з просуванням російських наративів не тільки в Європі, але і в Україні, провести червоні лінії, не розтягувати в часі очевидні питання.

2. Давайте розберемо кейс Серебряннікова-Каррєра-Лимонова детальніше. Харків'янин Лимонов, який багато років прожив на Заході, в тому числі в Парижі в часи, коли йому вдалося виїхати з Радянського Союзу, створив собі образ інфант-терібль французької культури. Для багатьох членів французького інтелектуального середовища Харків - радянське місто з його книжок, а не місто, яке щоденно зазнає російських бомбардувань. Серебренніков- не просувач російських наративів в демократичний світ та відмиватель олігархічних брудних грошей, а жертва путінського режиму, яка потребує підтримки. Саме так і виглядає створення цього фільму: Харків, який знімали в Ризі, Павликовський, який є моральним авторитетом антисталінізму після його фільмів. Україна не виграє від того, що хтось з українців не прийде на заходи в Каннах, пов'язані з фільмом. Україна має мати системну культурну політику, яка має включати:
- системні великі гроші, що вкладаються в копродукцію з провідними західними митцями;
- максимальну можливу кількість грошей, що вкладається в просування власних книг, фільмів, музики, театру та ін в демократичних країнах;
- постійну максимальну присутність на провідних культурних заходах українських митців, які в стані підтримувати максимально якісний рівень дискусії, в тому числі за участю запрошених організаторами росіян. І так, це складно зробити і, тим більше, складно пояснити своїм співгромадянам. Чи є кордони в цьому спілкуванні? Так, воно має бути тільки відкритим, публічним, і тільки професійним.

3. Потрібно розуміти, що ефект "Бучі" та трагедія "Маріуполя" вже давно не працюють в публічній сфері в Європі - після цього були події в Ізраїлі, численні російські інформаційні "спецоперації", та, в кінці кінців, багато наших помилок в інформаційній сфері. В Україні сьогодні немає людини або інститутуції, яка за це відповідальна і яка щоденно опікується цим. Коротка війна з контрнаступом та перемогою вже позаду. Ця війна - надовго. Противник багато років одноосібно воював в інформаційній сфері, захоплюючи території та мізкі не тільки в Україні.

4. Кожен з діячів культури, який активно бореться з російськими наративами - завжди на мінному полі. Ти ніколи не знаєш, який саме твій крок буде оголошено ворожим, який напрямок руху буде закритий за допомогою російських ботів в соцмережах, а які дії будуть висміяні "корисними" ворогу ідіотами. Часто і успішна дія в інформаційній сфері тих, хто працює на державу на інформаційній території ворога, не сприймається нашим суспільством. Говорячи про способи впливу ворога, є сенс сказати про штучне розпалювання конфліктів на теми мови, пропаганди, корупції, майбутнього розвитку бойових дій, помилок командування на фронті та інше. Помічники та боти ворога вміють аргументувати позиції обидвох сторін, максимально підіймати градус суспільної дискусії, створюючи напругу в суспільстві через будь-яку тему, в якій зацікавлений натовп - ковід, заборона російських соцмереж, вибори, підняття тарифів, а після вторгнення - кожна втрата території, масова загибель бійців, конфлікт, пов'язаний з переміщеними особами, волонтерами, мобілізацією, іноземною допомогою.
Мова, культура та історія - найкраща територія для розпалювання ворожнечі. Пояснити це суспільству, максимально змученому за три роки, майже неможливо.

5. Тільки залучення лідерів суспільної думки, в тому числі, серед військових, на постійній основі для постійного відкритого коментування новин, болючих тем та спорів замість марафонів та токсичних ютуб-блогерів, може виправити або покращити ситуацію. Суспільство все більше наближається до межи самознищення через інформаційну небезпеку. Ніякі гроші та зброя не замінять толерантності, довіри та впевненості у взаємній підтримці всередині країни

Далі буде

Двадцять вісім років тому, коли вже асоціація видавців існувала, до мене, одного з перших членів асоціації, до Харкова, приїхав новий Президент тоді Асоціації Незалежних Видавців, якщо я не помиляюся в назві, Олександр Афонін. В перші роки свого існування, Асоціація фактично утримувалася на кошти одного із своїх членів, Видавництва Гуманітарної Літератури Абрис, який очолював по сумісництву перший Президент Асоціації, Юрій Прилюк, а після його передчасної смерті, Олександр Афонін. Він приїхав - вчитися. Звісно, він мав величезний життєвий досвід, але не у видавничій сфері. Для мене це було дуже важливим показником. Він навчився швидко, і був і залишається для мене всі ці двадцять вісім років другом і старшим колегою.

Сьогодні я вимушено заступаю на його місце Президента тимчасово, до виборів нового керівника, на громадських началах. За пропозицією Афоніна, якому я не можу відмовити і, маючи довіру колег. На три місяці я приймаю шапку Мономаха.

За ці роки відбулося дуже багато спільного з Олександром Васильовичем. Ми навіть мали дачі в Криму, які були віддалені між собою на ширину паркану. Ми мали і маємо спільні погляди на необхідність постійного тиску на державу для відстоювання інтересів видавничої сфери та читачів. Багато вдалося - в тому числі податкові пільги. Багато не вдалося. Пам‘ятаю особисту сварку Афоніна з Миколою Азаровим через ці пільги, пам‘ятаю конфлікт з керівництвом Держтелерадіо. Пам‘ятаю і непорядність і невдячність кількох колег в ті складні часи. Але минають роки. УАВК стала стабільною інституцією саме завдяки Олександру Афоніну. Він вирішив піти на відпочинок і ми мусимо працювати в нових обставинах. Я не готовий покинути видавництво заради галузі, як це зробив свого часу він. Але я готовий підготувати місце для професійного менеджера, який має очолити Асоціацію видавців, щоб вирішити внутрішні та зовнішні проблеми галузі - економічні, політичні, етичні.

Дякую, Олександре Васильовичу. Дякую, колеги.