І знов про творчість, про мертвих митців та хейт.
1. Чи потрібно викреслювати з рядів українців тих, чия політична позиція при житті була "не дуже" з сьогоднішньої точки зору, чи "дуже не дуже"? Чи потрібні нам сьогодні антиукраїнці Сікорський та Булгаков, не зовсім українці Корольов та Короленко, зовсім не українці Саган та Агнон? Чи можуть вони, давно померлі діячі науки та культури із звітовим ім'ям, або ім'ям, яке відомо в Україні і, о жах, в московії, допомогти славі України ха кордоном або впевненості в собі в середині? Чи герої соціалістичної праці, герої радянського союзу є героями пострадянської незалежної України, якщо вони були етнічними українцями?
2. З точки зору закону все просто - не був співробітником нквс, Цк КПРС або КПУ, не потрапив під люстрацію після "злочинної влади" януковича, ти майже прощений за весь зроблений негатив. Чи переважає позитив, вклад у вітчизняну (або світову) науку, а не тільки радянську оборонку, культуру, а не тільки радянську ідеологію та пропаганду? Чи сьогодні цей діяч є брендом? Чи залишиться в історії через 10 років? А через 200? Що гірше - втратити його, разом з усіма перевагами Чи отримати разом з усіма вадами та проблемами?
3. Комуністи Хвильовий, Тичина, Загребельний. Не етнічні українці Агнон, Конрад, Шульц, люди зі складною етнічною ідентифікацією Олександр Грін, Казимир Малевич, Анна Горенко (Ахматова), Ілля Рєпін, ті, хто точно не є українцями, але створювали свої геніальні твори на нашому матеріалі або жили тут, Ісаак Бабель, Борис Чичибабін (Полушин), Микола Бєрдяєв, Валентин Катаєв, ті, хто працював тут, такі, як Ландау, Вернадський, вони, взагалі, наші, на 30%? 50? 75? Чи чому вони не наші на якийсь відсоток?
4. Кнут Гамсун працював на німців, за те і був засуджений в поважному віці до домашнього арешту, але був при житті і є зараз норвезьким класиком, якого постійно видають, читають, включають в програми. Він є частиною "канону". Вагнером та Ніцше захоплювався фюрер та Геббельс будував свої істеричні речі на їхній творчості. Американський поет Езра Паунд працював на режим Муссоліні, брав участь в роботі фашистської пропаганди на США та Британію, був засуджений, відсидів у в'язниці та психушці, але в той же час за свої "Пізанські вірші" отримав премію Бібліотеки Конгресу США та майже щорічно висувався на Нобелівську. Творчість, безумовно, не є індульгенцією від відповідальності за злочини. Але злочини не є аргументом для позбавлення професійної кар'єри при житті або після смерті. Навіть Луї-Фердінан Селін, який дуже тісно співпрацював з нацистами в Парижі, був засуджений в Данії, куди втік, лише на якийсь короткий термін випав з можливості брати участь у творчому процесі у Франції. Творчість - окремо?
5. Так що - ми будемо продовжувати вишукувати вади у кожного мертвого діяча культури і розширювати умовні чорні списки, чі знаходити найкраще в творчих та наукових досягненнях і заносити на дошку Слави?
